Дата публікації: 15 листопада 2025 року
Опубліковано MACKGOLD | OBSIDIAN CIRCLE
Strategic Geopolitics and Natural Resources Unit
mackgold.com
Австралія й надалі залишається однією з провідних золотодобувних держав світу і водночас перетворюється на лабораторію нового підходу до управління вичерпними родовищами. За даними галузевих оглядів, у 2024/2025 фінансовому році країна знову вийшла на рівень близько трьохсот тонн видобутку золота на рік. Провідні підприємства — Boddington, Super Pit (KCGM), Cadia, St Ives, Tropicana — забезпечують сотні тисяч унцій на квартал, формуючи сумарний обсяг, що еквівалентний десяткам мільярдів австралійських доларів експортної виручки.
Прогнози свідчать, що у 2024 році обсяги золотодобування дещо знизилися — приблизно до 10,3 мільйона унцій, або 320–330 тонн, — демонструючи четвертий рік поспіль помірне скорочення. Причини полягають не у виснаженні золотого потенціалу, а у переході до складніших підземних контурів видобутку, затримках у введенні нових блоків та посиленні екологічних вимог до проєктів.
На цьому тлі особливого значення набуває приклад рудника Mount Rawdon у Квінсленді. До недавнього часу це був діючий кар’єр з видобутку золота, який управлявся компанією Evolution Mining. У вересні 2025 року компанія оголосила про завершення видобутку руди і перехід до принципово нової фази існування об’єкта: кар’єр буде перетворено на гідроакумулюючу електростанцію. Проєкт Mount Rawdon Pumped Hydro позиціонується як перший випадок в Австралії, коли експлуатація чинного золотого рудника змінюється на масштабну систему зберігання енергії.
Суть проєкту — створення двох водосховищ на різних висотах, де нижнє формується на основі існуючого кар’єру Mount Rawdon. За даними уряду Квінсленду та матеріалів оціночних процедур, інвестиційний обсяг становитиме близько 3,3 млрд австралійських доларів, а проєктна ємність зберігання — до 20 ГВт⋅год енергії. Конфігурація передбачає генерацію до 2 ГВт упродовж десяти годин або триваліші режими за меншої потужності. У перспективі об’єкт зможе покривати вечірній піковий попит до двох мільйонів домогосподарств штату. Будівництво створить близько тисячі робочих місць, постійна експлуатація — до п’ятдесяти.
Квінсленд вже заявив про підтримку проєкту: не менше п’ятдесяти мільйонів австралійських доларів буде спрямовано на підготовчий етап і ТЕО, частина з них — через державну компанію CleanCo, відповідальну за низьковуглецеву генерацію. Це рішення є частиною ширшої стратегії розвитку гідроакумулюючих потужностей, яка також включає модернізацію існуючої станції Wivenhoe та будівництво ще однієї системи на базі відпрацьованого золотого рудника Kidston у Північному Квінсленді, де споруджується комплекс потужністю близько 250 МВт з восьмигодинним циклом зберігання.
Науковий фундамент для таких проєктів був закладений завчасно. Дослідження групи Австралійського національного університету, присвячене використанню відпрацьованих гірничих виробок як майданчиків для гідроакумулюючих станцій, виявило 37 потенційно придатних кар’єрів і шахт лише в межах Австралії. Автори зазначили, що великі відкриті виробки мають унікальне поєднання глибини, об’єму та геометрії, що дозволяє створювати водосховища з мінімальними додатковими земляними роботами, знижуючи капітальні витрати та ландшафтний вплив порівняно з будівництвом повністю нових гідроспоруд.
Водночас вимоги до надійності та управління ризиками залишаються високими. Звіти аналітичних центрів, таких як Institute for Energy Economics and Financial Analysis, наголошують, що перенесення гідроакумулюючих схем на території колишніх кар’єрів потребує особливої уваги до стійкості бортів, гідрогеології, довгострокової відповідальності за об’єкт і захисту інтересів платників податків. Ключове питання полягає не лише в інженерній здійсненності, а й у моделі розподілу фінансових та екологічних ризиків між приватним інвестором і державою.
У ширшому контексті австралійський досвід вписується у глобальну гонку зі скорочення викидів у гірничодобувній промисловості. За міжнародними оцінками, видобуток і переробка корисних копалин генерують від 4 до 7 відсотків світових викидів парникових газів. Австралійські компанії, зокрема Fortescue, оголосили цілі досягнення так званого «реального нуля» вуглецевого сліду у горизонті 2030–2031 років, зосереджуючись на електрифікації техніки, переході на відновлювані джерела енергії та впровадженні акумуляторних систем на промислових об’єктах.
У такій перспективі золоті рудники виступають не лише джерелом металу, а й полігоном для енергетичного та інфраструктурного переходу. На активній фазі життя рудник забезпечує експортну виручку, робочі місця та розвиток регіонів; після завершення видобутку він може трансформуватися на ключовий елемент системи зберігання енергії. Проєкт Mount Rawdon демонструє, що інфраструктура золотодобувної галузі може отримувати «друге життя» як частина архітектури надійності енергосистеми, забезпечуючи баланс між змінною генерацією сонячних та вітрових станцій і стабільним попитом споживачів.
Для Австралії як золотодобувної держави це означає якісну зміну логіки використання ресурсів. Золото залишається важливою статтею експорту та засобом збереження вартості, але сама географія золотих родовищ дедалі більше розглядається як ресурс енергетичної стійкості. Рудник перестає бути «ранивою» на карті й перетворюється на інженерний об’єкт тривалого циклу життя, переходячи від ролі джерела руди до ролі акумулятора енергосистеми.
З погляду стратегічного аналізу, приклади Mount Rawdon і Kidston показують напрям розвитку взаємодії між гірничодобувним сектором і енергетичною політикою. Якщо подібні проєкти будуть реалізовані хоча б на частині потенційних майданчиків, виявлених дослідниками, Австралія отримає не лише статус великого виробника золота, а й статус одного з світових лідерів з інтеграції відпрацьованих родовищ в інфраструктуру низьковуглецевої економіки. Для державних регуляторів і приватних інвесторів це формує новий клас активів, де вартість вимірюється не лише унціями в руді, а й мегават-годинами керованої потужності, яку може забезпечити колишній кар’єр.
Австралійська модель демонструє, що доля золотих копалень у XXI столітті може кардинально відрізнятися від логіки класичної індустріалізації. За належного проєктування вони стають елементами довготривалої інфраструктури та опорами енергетичного переходу, а видобуте з надр золото продовжує працювати в економіці не лише як метал, але й як основа нових форм стійкості.
Автори:
MACKGOLD | OBSIDIAN CIRCLE
Strategic Geopolitics and Natural Resources Unit